Один день довжиною в рік

2023-02-24

2022-й. Рік, що кривавими символами навіки закарбований на сторінках історії нашої країни. Рік, що ознаменувався боротьбою народу України за право жити.

Рік очікувань та сподівань,

Рік що поділив відлік часу на ДО і ПІСЛЯ,

Рік без когось, але із надією, що обіймеш,

Рік кого вже ніколи не побачиш…

Рік, коли ти МОЖЕШ,

Рік люті і болю,

Рік коли ти МУСИШ!

Рік людей із криці та сталі,

Рік країни, де лайка одного мотивувала сотні тисяч,

Рік дорослих дітей,

Рік страху і ненависті,

Рік врожаїв із садів перемоги,

Рік світла у темні часи,

Рік побутових речей, що стали символами,

Рік братів наших менших, що стали сиротами,

Рік, коли «Як ти?» стало найбільшим проявом любові,

Рік могил без кладовищ, Рік сліз різних на смак,

Рік посмішок, але не сміху,

Рік, в якому кожен загиблий стає святим –

Рік нації з великим серцем…

Рік тому близько п’ятої ранку 24 лютого Україна здригнулася від перших ворожих ракет на своїй території – путін розпочав повномасштабну війну. Від звуків вибухів прокинулися жителі багатьох українських міст.

«…Україну накривають ракети. По всій країні звучить сигнал повітряної тривоги. Разом із вибухами та згарищами на нашій землі з’являється російська військова техніка…»

До вашої уваги пропонуємо переглянути відео «Хронологію подій» дня 24 лютого 2022 року, дня, який змінив нашу країну, наші міста та кожного з нас…

Дорогі читачі та гості нашого міста саме в цей день хочу ознайомити Вас з книгою Ірини Говорухи «Плахта», яка знаходиться у Лохвицькій Публічній бібліотеці. Чому саме «Плахта»? подумаєте Ви.

Тому що, це книга-сповідь. Розповіді про побачене та пережите мешканцями Чернігова, Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Бородянки, сіл Київської та Чернігівської областей. «Цю книгу я почала писати на десятий день війни. Вона складається з уламків, фрагментів та уривків фраз. Із тваринного страху, розпачливого болю та відчаю. Віри й зневіри

На її сторінках не буде відтворення бойових дій, подробиць ворожих атак і розвідувальних операцій. Лише історії звичайних українців, далеких від війни. Багатодітних і бездітних жінок. Пенсіонерок та зовсім юних дівчат. Розповіді бухгалтерів, учителів молодших класів, кухарів, майстрів манікюру та інженерів … …Тих, хто ніколи не тримав у руках зброї. Тих, хто навіть думки не допускав про ймовірність війни. Вони просто розповідають про те, що довелося пережити. Як є. Не намагаючись щось пом’якшити, прикрасити чи спростити. Кожна описана доля – незаперечна правда. Кожен авіаналіт відзначено датою, молитвою та криком з-під землі…» Письменниця між розповідями багатьох людей, простих українців писала свою історію з початку 24 лютого, саме в цей день їй виповнилося сорок чотири роки: «Я прокинулась о п’ятій ранку, що приготувати сніданок і попрацювати над книжкою. Чоловіка поряд не було – мабуть, встав іще раніше, щоб надолужити поточні справи. Наша донька Тоня безтурботно спала. За хвилину ми зустрілися в коридорі, і я одразу зрозуміла, що трапилось щось страшне. Найперше подумала про батьків. Вони у нас в літах і, як більшість людей поважного віку, обтяжені недугами. У чоловіка тремтіли руки та губи. Він обійняв мене і сказав «З днем народження. Прошу, не лякайся, але щойно почалася війна.» У кожного своя історія 24 лютого, але вона закарбувалася навічно, когось розбудив дзвінок, когось вибухи, хтось солодко спав і дізнався пізніше, але всіх нас охопив жах, страх, паніка, безкінечні телефонні дзвінки з рідними. В голові пульсувала одна думка.: «Цього не може бути…». Колишній світ просто рухнув і все стало не важливим…

24.02.2022 залишиться у нашій пам’яті НАЗАВЖДИ.

Книга закінчується словами : «Скільки стане сил – молитимемося, боротимемося, прикриватимемо дітей собою, а свою землю – полотном картатої плахти» .

Зараз у всіх нас є спільна мрія, щоб ця клята війна скоріше скінчилася беззаперечною перемогою України.

Всі хто віддали життя за Україну на завжди в серці кожного українця!

ДЯКУЄМО КОЖНОМУ ЗАХИСНИКУ ЗА ЦЕЙ РІК!

Вистояли – переможемо! Все буде Україна! Героям Слава!