/Files/images/1.gif

Краю наш Лохвицький, слався в віках,

Велич твою не зламати,

Земле любима, зігріта в руках,

Будем тебе шанувати!

У Центральній Україні, в північно-західній частині Полтавської області, між високих пагорбів та широких долин розкинула химерне мереживо своїх мальовничих вулиць ЛОХВИЦЯ - стародавнє українське місто.

Кожного, хто приїжджає сюди, огортає вона неповторним затишком та спокоєм, вражає багатством унікальної природи. Лохвиця по праву пишається своїм скарбом - лохвичанами, які стали її окрасою і славою. Тут живуть прекрасні та щирі люди, які бережуть історію, невтомно дбають про сьогодення, турбуються про майбутнє.

Лохвиця існує багато століть. Поселення на місці сучасної Лохвиці існували вже за часів Київської Русі і навіть раніше - у 8 столітті, в епоху роменської культури. В історичних джерелах місто вперше згадується у 1320 році.

За часів Київської Русі Лохвиця входила до складу Переяславського князівства і була одним із укріплень Посульської оборонної лінії.

У 1648-1658 роках Лохвиця - центр козацької сотні Миргородського, а пізніше - Лубенського полків.

Страшна пожежа 1680 року, чума 1689, 1710, 1718 років та війна зі шведами завдали лохвичанам багато страждань та непоправимих втрат. У 1740 році від 25-ти тисячного населення залишилося 1200 мешканців.

За даними 1894 року в місті проживали вже 11 тисяч лохвичан.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця мала статус центру повіту Чернігівського намісництва (1781-1796р.р.), заштатного міста Малоросійської губернії (1796-1802р.р.), центру Лохвицького повіту Полтавської губернії(1802-1921 р.р.)

Радянську владу у Лохвиці проголошено у січні 1918 року. В період колективізації на околицях міста було створено 7 приміських колгоспів.

У роки німецько-фашистської окупації у Лохвиці діяла міська підпільна група і антифашистське підпілля. У вересні 1943 року місто було звільнене 309-ю стрілецькою дивізією Воронезького фронту під командуванням полковника Дрьоміна Д.Ф.

Сьогодні місто Лохвиця - центр Лохвицького району Полтавської області. Невід'ємною частиною життя міста є районна бібліотека, яка знаходиться по вулиці Перемоги. Будинок бібліотеки був споруджений 1907 року Лохвицьким товариством сільських господарів. Частину двоповерхового приміщення займав книжковий салон з бібліотекою. На той час в повітовому центрі було вже немало красивих капітальних будівель, але ця - одна з кращих цеглянка, з високою стелею і великими вікнами; розташований на другому поверсі актовий зал освітлювався зверху денним світлом через спеціальні скляні

башточки, вбудовані в покрівлю. Є припущення, що в проектуванні будинку приймав участь український архітектор В.Г.Кричевський, автор будинку Полтавського земства (нині обласний краєзнавчий музей).


Саме в будинку Товариства сільських господарів 28 грудня 1917 року на зборах дизертирів присланий з Петрограда Д. Прилипін проголосив у Лохвиці радянську владу.

У 1919 році тут зароджувався музей, який спочатку мав археологічний профіль. В радянські часи приміщення облюбували органи влади: повітовий (районний) виконком і, звичайно ж, райком ВКП(б), чия роль дедалі більше зростала.

Під час окупації тут хазяйнували німці. В листопаді 1942 року в підвалі будинку гітлерівці утримували близько 50-ти заарештованих активістів підпілля у вірменському регіоні. 12 з них були розстріляні.

В повоєнні роки в будинку знов знаходився райком партії. Звідси від'їжджали наші земляки на шахти Донбасу, на освоєння цілини. Після переїзду райкому на початку 1970-х новозбудований адмінбудинок на площу Перемоги, старе приміщення було передане бібліотеці, районному архіву та відділу народної освіти. Зараз у цьому будинку знаходяться: бібліотека, районний архів, насіннєва станція, рада ветеранів та територіальний центр управління праці та соціального захисту населення.

ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ

А тепер невелика розповідь про історію створення нашої бібліотеки.

Першим бібліотечним закладом в Лохвиці була створена в 1872 році приватна бібліотека Н.Пижової.В 1887 році відкрилась бібліотека при Лохвицькому Товариствісільських господарів(бібліотекар Марія Івченко). Створена спочатку виключно для забезпечення членів Товариства сільськогосподарською літературою і періодичними виданнями, вона була перетворена в громадську. 19 грудня 1889 року загальні збориТовариства після доповіді його члена В.А.Івченка прийняли відповідну постанову і з лютого 1890 року бібліотека з читальнею, стала обслуговувати місто і, навіть, частину Лохвицького повіту. Службовці сільськогосподарського Товариства і Лохвицького земства мали право користуватися її фондами безкоштовно, для решти була запроваджена платна підписка.

Помірна, майже символічна ціна на послуги робила бібліотеку доступною для всіх зацікавлених, нею охоче користувались навіть сільські вчителі. Фінансувалась за рахунок окремих внесків засновників і абонементної плати. Діяв добовий абонемент: за користування книгами і журналами бралась плата 5коп., газетами - 2коп. На кінець 1890 року бібліотека мала 948 назв книг і 40 періодичних видань, з них 180 назв книг і 17 газет і журналів були загального змісту. Бюджет закладу становив 318крб.24коп. Передплатників бібліотечних послуг було 261 чоловік.

В 1910 році підписників було 413, з них 109 - безкоштовних.В користуванні було 42 періодичних видання, видано 11 645 книг. Станом на 1911 рік бібліотечний фонд становив понад 6 тис.томів, з них загального змісту - 3,5тис, сільськогосподарського - 2,5тис.томів, не рахуючи періодичних видань.

3 часу заснування бібліотеки немало пожертвувань було зроблено приватними

особами та Харківського громадською бібліотекою і Румянцевським музеєм. Бібліотечний фонд практично повністю був російськомовним.

Справами бібліотеки спочатку завідувало правління Товариства сільських господарів, але з 1893/4 року обираються спеціальні комітети і комісії з числа читачів. Вони самі виписували книги і журнали, вели поточні справи бібліотеки, складали каталог тощо. В зв'язку з витратами на друкування каталогу, що перевищили бюджет, з 1 вересня 1914 року бібліотечний комітет увів підвищену підписну плату і плату за кожне відвідування читальні (Ікоп.).

3 1907 року бібліотека містилась в новозбудованому будинку Товариства сільських господарів. Вже в радянські часи на базі бібліотеки Товариства було створено громадську міську бібліотеку. В 1919 році вона ще розміщувалася за старою адресою в центрі Лохвиці, а вже в 1922році разом з музеєм вона займала приміщення поруч з Народним будинком по вулиці Лубенській (нині Шевченка), де за народними переказами в ХУІІІ столітті містилась козацька школа, в якій певний час викладав Г.С.Сковорода. В період святкування 200-річного ювілею видатного мислителя і народного просвітителя в 1922році фонди бібліотеки поповнились багатьма новими виданнями. Тоді ж рішенням Лохвицького повітвиконкому бібліотеці було присвоєно ім'я Г.С.Сковороди.

Напередодні Великої Вітчизняної війни бібліотечний фонд нараховував 16 тис. книг. В двох її відділах працювало 4 бібліотекарі. Війна і німецько-фашистська окупація завдала бібліотеці великих збитків - збереглося менше 4тис. книг, серед яких були, на щастя, і цінні видання (напр. „Энциклопедический словарь" кінця ХІХ-початку ХХст.). Відновлена в листопаді 1943 року, бібліотека розміщувалась на розі вулиць Перемоги і Р.Люксембург. Пізніше вона кілька разів міняла адресу і зараз знаходиться по вул.Перемоги, 10, в колишньому будинку Товариства сільських господарів.

До 1976 року в приміщенні працювали 2 бібліотеки: районна дитяча і бібліотека для дорослих, які очолювали Михайленко Ольга Яківна та Савченко Тетяна Олександрівна.

Рішенням уряду в 1976 році була проведена централізація, яка об'єднала бібліотеки району в єдину систему. Очолила Лохвицьку централізовану бібліотечну систему Михайленко Ольга Яківна, яка працювала на цій посаді до 1979 року.

Наступним директором була Бондар Марія Іллівна. Роботі в бібліотеці вона присвятила все своє життя. А розпочинала Марія Іллівна в 1954 році ученицею в районній бібліотеці. З 1959 року працювала на різних посадах: методист, пересувник, завідуюча читальним залом. А з 1979 року і до виходу на заслужений відпочинок працювала директором. На зміну Марії Іллівні прийшла Білик Наталія Миколаївна яка поступила на роботу в бібліотеку в 1978 році на посаду бібліотекаря відділу обслуговування. Потім працювала бібліотекарем дитячого відділу, відділу комплектування та обробки літератури та ст.бібліотекарем відділу зберігання та використання книжкового фонду. Посаду директора займала з 1989 по 1995 рік.

Естафету директорства у Наталії Миколаївни прийняла Пономаренко Людмила Дмитрівна і тримає її до цього часу.

/Files/images/2.gif

Кiлькiсть переглядiв: 127

Коментарi