ВИПРОБУВАННЯ ДОЛЕЮ

2022-05-18

Добрий день дорогі читачі, сьогодні я хочу почати свій допис з сторінок історії одного народу. Історії, з якої нажаль не зроблено ніяких висновків. І те, що відбувалося 18-20 травня 1944 в роки Другої світової війни, а саме був відданий злочинний наказ про депортацію кримськотатарського народу, те саме відбувається зараз з нашим народом – українцями, яких масово вивозяться під дулами автоматів на територію рф.

Примусову депортацію зазнають ті громадяни України, які знаходяться на окупованій території, їм не надають права вибору, а насильно вивозять у так звані «фільтраційні табори», де зв'язок з рідними обривається. І не відомо в яких умовах вони проживають, серед дорослих багато діток. Вони відірвані від Батьківщини, насильно переселені зі своєї рідної землі і не відомо, які випробування ще чекають на них …

І чим це не нагадує історію 1944 року... Коли рано-вранці 18 травня розпочалася депортація жителів Криму. Насильне вигнання людей зі свої домівок, їхнє «етапування» до залізниці і завантаження у завчасно накопичені на залізницях вагони для перевезення худоби, здійснювалось солдатами і офіцерами військ НКВД, котрі ставились до нещасних вкрай жорстоко. Насильства застосовувалось в однаковій формі до дітей, старих, вагітних жінок. В усіх свідченнях співпадає одне – крики і лаяння військових, плач дітей, удари прикладами немічних. Прикуті до ліжка тяжкохворі люди, яких не можна було транспортувати у відведений для виселення термін, підлягали знищенню.

Фрагменти спогадів свідків депортації:

• «наша душа наполовину є, а наполовину - немає»;

• «товарні вагони, заповнені людьми, були тюрмою на колесах. Переселенці виснажені голодом і спрагою, вбиті відчаєм. Конвой зрідка відчиняв двері поїздів, щоб винести тіла померлих. Якщо зупинка була тривалішою, то люди могли щось приготувати поїсти. Два тижні дороги і знущань були лише початком багаторічних страждань кримськотатарського народу»:

• «вранці біля вагона замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є?... Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей – у вікно»;

• «люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип’ятити можливості не було, тому почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав»;

• «якщо хтось все ж зміг довезти свої «скарби» і пожитки до чужини, уціливши в поїздах смерті, втрачали все по прибутті».

Процес повернення був дуже складним – через жорсткий паспортний контроль, прописку, повторне виселення, знесення будинків бульдозерами. Люди поверталися, але на жаль не всі повернулися назад. Так і не пройшли стежинами свого дитинства, не побачили яскраво-синього кримського неба, не вдихнули на повні груди запах Чорного моря і персикового цвіту…

Якщо хто не бачив рекомендую до перегляду подивитись фільм «Хайтарма».

Він створений на основі реальних подій і розповідає про трагічну дату в історії кримськотатарського народу 18 травня 1944 року - сталінської депортації кримських татар. У центрі сюжету фільму - льотчик, двічі Герой Радянського Союзу, Аметхан Султан. У травні 44- го року після звільнення Севастополя Аметхан відправляється у відпустку в рідну Алупку. Де на його очах 18 травня і починається депортація кримських татар. Цю стрічку варто подивитись і можливо історія вам відкриється під іншим кутом.

У Лохвицькій Публічній бібліотеці є одна книга, яка надійшла від «Українського інституту книги». З перших сторінок вона захоплює, і читач іде стежиною життя разом з маленькою дівчинкою, яку звати Фаріде, проживаючи разом з нею її нелегку долю, яка випала на тендітні плечі. Тож пропоную поближче познайомитися з красунею кримчанкою Фаріде.

Ірен Роздобудько «Фаріде»

Це історія, що має запах та смак. Її відчуваєш, її п'єш як нектар, її слухаєш як музику. Вона в тобі, а ти розчиняєшся в ній. І тобі так само весело, радісно, й так само болить і рве душу. Історія розливається солодким медом і гірчить полином, звучить Адамовою скрипкою і пахне пахлавою та лавашем...

Книга розпочинається з слів, які проникливо пронизані любов’ю до своєї землі «Літо видалось млосним, як сон після полудня. Довгим, як нитка меду, що тече з дерев’яної ложки нескінченною бурштиновою цівкою. Умиротвореним, як море перед грозою. Такого безвітряного і духмяного літа із хмільним ароматом стиглих ягід давно не було. Всі ходили мов п’яні, а у дітей підошви були сизими від розчавленого винограду. Отари овець мляво стікали з гір разом із такими само розмореними сонцем хмарами». Але ця книга не про красу природи, а про стійкість і мужність всього народу, якому на долю випала така гірка чаша горя, яку потрібно було випити до дна. На її сторінках розповідається про жителів маленького кримського Селища, доля яких переплетена мов виноградна лоза, а ще про маленьку кримськотатарську дівчинку, вона ще не знає про те, що той, хто врятував одне людське життя, — врятує цілий світ. Красуня Фаріде безтурботно росте вбираючи всю красу своєї землі, розквітає мов квітка, зустрічає своє перше таке щемливе кохання. Але на заваді її щастю стають батьки, які видають заміж за нелюбого та Друга світова війна. Доводиться жити при нацистській владі і навіть під страхом своєї смерті вдається врятувати єврейських дітей організовуючи притулок. Доля посилає випробування одне за одним, у 1944 році Фаріде переживає всі жахіття депортації. У книзі є такі слова: «Найбільше пекло, яке реально існує, - це коли люди знищують людей. Звідки береться ненависть? Але ще гіршим за ненависть є наказ – той, що знімає відповідальність з виконавців. І тоді вони діють, замкнувши в собі всі почуття, які раніше спонукали їх любити матір, підкорятися батькові, пестити своїх дітей, оберігати коханих. І жодної хвилини не замислюватися над тим, що зараз – саме в цю мить, коли ти викидаєш на подвір’я молоду вагітну жінку, - те саме вчинять і з твоєю.»

Багато ще «сюрпризів» підкидає головній героїні її доля… Читач пройде весь шлях красуні Фаріде до глибокої старості, коли її вже стару жінку, розшукають 80 врятованих нею дорослих людей. І вона стане праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. А чи повернеться жінка на свою Батьківщину, чи пройде босими ногами по своїй землі, чи вдихне аромат інжирного дерева… Про це дорогі читачі, ви дізнаєтесь коли візьмете до рук цю книгу, і не відриваючись прочитаєте до останньої сторінки.

І ще довго в вашому серці будуть бриніти слова «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» бриніти і нагадуюти , що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти. Якщо ти віриш у повернення!

Все буде Україна!

Перемога обов’язково буде за нами!

Дякую за увагу!

Підготувала бібліограф Петрич О.О.