Чорнобильські дзвони

2014-04-25

Стражденна наша земля… Зрита могилами, засіяна кулями , полита кров’ю… І здавалося б на цій , такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке ( бодай навіть найменше ) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського стогону…

Але… Чомусь ставши для нас злою мачухою , доля послала ще одне нелюдське випробування – Чорнобиль.

Чорнобильська земля , чорнобильські стежки , зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів.

А 28 років тому це було звичайне українське містечко, сотні на Україні. Весною потопало воно в свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди звідусіль щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік Чорнобиля розпочато будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом , за кілька кілометрів від станції виникло місто. Місто швидко розбудовувалося : відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини… Це було місто – сад.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин ( як відомо , чорнобиль – трава родини полинових ) « Засурмив третій Ангел, - і велика зоря впала з неба палаючим смолоскипом. І впала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали від води, бо згіркла вона…»

90 Херосім – так розцінюється чорнобильська катастрофа. Ось уже 28 років дзвони Чорнобиля стукає в наші серця. Змушують нас зупинитись і озирнись в той страшний 1986 – й… Скільки зламаних доль… Сироти , що втратили батьків , ненароджені діти , хвороби, туга за рідним краєм , дотепер радіоактивний заказник. Все це Чорнобиль , який забрав 35 тисяч чоловік, в тому числі - тисячу дітей, 800 тисяч заражених хворобами , які пов’язані з наслідками аварії.

У ту квітневу ніч не було часу шукати винних , дошукуватися причин вибуху. Це зроблять пізніше…-

Наш народ уперше зіткнувся з такою грізною силою , як ядерна енергія, що вийшла з – під контролю.

Тієї ночі було на зміні 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадський і службовий обов’язок. Всі вони перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця і, ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань.

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка – перших, хто собою закрив вогонь.

Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов'язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров'я потерпілих , інші просто допомагали і матеріально і морально.

23 квітня в районній бібліотеці проводився урок пам'яті «Чорнобильські дзвони». Захід роспочався переглядом відеофільму про чорнобильську катастрофу. Ведучі О. Сухоплечева та К. Бурлей ознайомили присутніх з розвитком тих страшних подій. Розповідь перемежовувалось з декламуванням віршів про Чорнобиль у виконанні О. Петрич, та відео кліпами. Спогадами тих днів поділився з присутніми на заході студентами медучилища , учасник ліквідації аварії на чорнобильській АЕС. М.І. Чекмез. Пам’ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації чорнобильської аварії вшанували хвилиною мовчання. Вічна пам’ять і слава вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу!