• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Новини бібліотеки
  • «Його пісня – в душі народу» (До 100-річчя від дня народження поета-пісняра Дмитра Луценка)

«Його пісня – в душі народу» (До 100-річчя від дня народження поета-пісняра Дмитра Луценка)

2021-10-13

/Files/images/aaa3.jpg

Українське слово…

Беру тебе, як скарб в пісенній вроді

З джерел, що не міліють у народі.

Д. Луценко

Луценко Дмитро Омелянович (1921-1989) – український поет-пісняр, автор популярних, улюблених народом пісень, учасник Другої світової війни , член Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин міста Києва, автор офіційного гімну столиці «Як тебе не любити, Києве мій».

Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області. З дитинства знав багато пісень, які співали дітям мати Євдокія Оникіївна, батько Омелян Васильович та гості, котрі відвідували родинну хату. «Я вбирав у своє серце, - напише поет, - безліч сумних і веселих, мужніх і ніжних мелодій… Із піснями я виріс…».. В одинадцять років маленький хлопчик пізнав, що таке голод. У 1933 р. помер батько і старша сестра Ярина. Одразу після голодомору 1932 – 1933 років, підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі.

«…Не балувала розкішшю ніколи

Скупа і невблаганна доля нас

Вона мене відразу після школи

Гукнула працювати

на Донбас…

Важкі шахтарські лампочки носив

На шахті я вибійникам у лаву

Малий хлопчак… »

Навесні 1936 р., після тяжкої і виснажливої роботи під землею Дмитро приїхав до Києва із мрією стати артистом. Вступив до хореографічного училища, але не витримав «щоденні одноманітні балетні вправи, та ще впроголодь» і покинув навчання. Щаслива доля звела його з письменником Іваном Микитенком, який очолював Спілку письменників України (1936–1937). За допомогою подружжя Микитенків поет поступив на робітфак. . Після його закінчення вступив 1938 р. до Київського гідромеліоративного інституту. Скрутні студентські роки, постійне недоїдання спричинили легеневу хворобу… У 1939-му Дмитра Луценка призвали до армії, служив на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном), де тропічна малярія лихоманила прикордонника так, що на фронт їхав напівживий... Витримав страшне пекло війни.

«…Аж серце завмирає, як згадаю

Шляхи, що довелося перейти.

І перший бій на березі Дунаю,

І полум'ям охоплені фронти...»

У старшого сержанта автоматника розвідроти Дмитра Луценка відвага в ті дні була подвійною: відвага воїна і відвага поета. 8 травня 1945 року Дмитро Луценко після тяжкого поранення на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії отримав страшну контузію: втрачає слух, не може говорити, госпіталь, тривале лікування…

У листопаді 1945 року в редакції газети «Сільські вісті» Дмитро Луценко зустрів своє кохання на все життя – Тамару Іванівну – майбутню дружину, друга, помічника, надійну опору .

«…Розділю я порівну з тобою

Радощі і болі й сподівання.

Будь моєю долею ясною

Будь моїм незрадженим коханням…».

Перша збірка "Дарую людям пісню" вийшла 1962 р

У 1962 році була написана і вперше прозвучала пісня «Як тебе не любити, Києве мій!» на слова Дмитра Луценка, композитора Ігоря Шамо, яка стала своєрідною візитівкою столиці: мелодія через кожну годину видзвонювалась на годинниковій вежі на майдані Незалежності, а по міському радіо лунали позивні: "Як тебе не любити, Києве мій».

«Грає море зелене,

Тихий день догора.

Дорогими для мене

Стали схили Дніпра,

Де колишуться віти

Закоханих мрій...

Як тебе не любити,

Києве мій!

В очі дивляться канни,

Серце в них переллю.

Хай розкажуть коханій,

Як я вірно люблю.»

1976 року Д. Луценко разом з композитором І. Шамо удостоєний Державної премії ім. Тараса Шевченка. Після трагедії на Чорнобильській АЕС Дмитро Луценко неодноразово приїздив у Прип’ять та виступав перед ліквідаторами наслідків аварії. Підкошений «мирним атомом» поет практично не виходив з лікарні. Останні слова Дмитра Омеляновича, сказані дружині, були такі: «Тепер мені не страшно й умирати – я залишив людям пісні…». Творчий доробок поета становить більше десяти збірок поезій: «Незакінчена соната» (1966), «Як тебе не любити» (1969), «Добрість» (1971), «Пахучий хліб» (1974), «До останнього патрона» (1975), «За Березовою Рудкою» (1976), «Коли ти зі мною» (1978), «Березовий дзвін» (1980), «Вибране» (1981), «Дорога спадщина» (1984), посмертні видання «Усе любов’ю зміряне до дна» (1994), «А я люблю, люблю…» (1995), Фронтова лірика Дмитра Луценка (2005). У фондах Українського радіо збереглося понад 300 пісень, написаних на слова Дмитра Луценка. Понад 30 вважаються народними, такі як: «Ой ти, ніченько», «Не шуми, калинонько», «Ой, пливи вінок» та інші.

Поет співпрацював з композиторами Платоном Майбородою, Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Анатолієм Пашкевичем, Олексієм Екімяном, К. Мясковим, І. Покладом, С. Сабодашем та іншими. В пам’ять про поета у 2001 році за сприяння Національної спілки письменників України та Національної всеукраїнської музичної спілки було засновано літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка «Осіннє золото», яка вже переросла в міжнародну. Премія вручається найкращим поетам-піснярам, співакам, композиторам. Перші лауреати – народні артисти України – Раїса Кириченко та Анатолій Пашкевич Традиціійно в другу неділю вересня в селі Березова Рудка , на батьківщині відомого українського поета – пісняра Дмитра Омеляновича Луценка відбувається обласне пісенно-мистецеке свято «Осіннє золото».

Згідно з рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2014 року пісня на слова Дмитра Луценка та музику Ігоря Шамо «Як тебе не любити, Києве мій» стала офіційним Гімном міста Києва. У 2021 році у селі Березова Рудка відкрито сквер пам’яті Дмитра Луценка «Вічне джерело натхнення». Тут з’явилась гранітна дошка з викарбуваними на ній поетичними рядками земляка, які змальовують чарівний краєвид рідного села.

Шумлять твоїх пісень

сади чудові.

Поставив на сторожі біля них

Ти серце, повне ласки і любові.

Працівники дитячого абонементу Публічної бібліотеки ім. Г. С. Сковороди Лохвицької міської ТГ запрошують юних користувачів переглянути відео знайомство «Він залишив людям свої пісні»,присвячене 100-річчю з дня народження поета-пісняра Д. О. Луценка.

Кiлькiсть переглядiв: 94

Коментарi