Позбавлені Батьківщини (Депортація кримсько-татарського народу)

2021-05-18

Уряди, президенти, наділені владою лідери, - куди ж вони ведуть людей і народи?! Пропадемо, згинемо, прикуті до своїх держав, ідеологій та упереджень, як ті божевільні до койок, і ні Христос, ні Аллах, ні Будда не просіють наших кісток крізь зоряне решето, і Космос не буде ідентифікувати нерозумне людство, що десь там на маленькій планеті знищило саме себе.

Ліна Костенко, поетеса

18 травня, в Україні відзначається День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу . У цей день 77 років тому за рішенням Держкомітету безпеки кримські татари на десятиліття були позбавлені своєї Батьківщини.

Нас громадян України, дуже багато, часом ми так не схожі один на одного, проте ми єдині і кримськотатарський прапор є одним з ключових символів цієї єдності.

І на українському, і на кримськотатарському прапорах однакові кольори, але значення у них різне.

Жовтим кольором на кримськотатарському прапорові зображено тамгу. Тамга – символ кримськотатарського народу, родовий знак династії Гіреїв. Існує версія про те, що жовтий колір тамги – це колір золота, який символізує фізичну і духовну чистоту, а голубий – це колір скорботи. Якщо ці кольори зливаються, то дають зелений – колір життя, безсмертя, істини.

Упродовж історії знак тамги використовували на прапорах, монетах, яликах, спорудах, могильних каменях, різних предметах.

11 травня 1944 постанова ДКО №5859 «Про кримських татар» була підписана Сталіним. За цим підписом розпочалася примусова депортація жителів Криму. Так, одним розчерком пера комуністичних правителів СРСР була вирішена доля цілого народу на наступні півстоліття. Мотивацією цього жахливого акту, стало звинувачення всіх осіб цієї національності у співпраці з німецькими нацистами під час окупації півострова. Однак у тогочасній пресі ця акція отримала назву – «очищення Криму від антирадянських елементів».

Під час депортації з території Криму було виселено всіх жителів. 183 000 кримських татар було депортовано в безлюдні землі Східної Азії. Під час депортації та в перші роки після неї 80 000 кримських татар загинуло. Такі дїї було визнано геноцидом кримськотатарського народу.

Депортація жителів розпочалася рано-вранці 18 травня 1944 року. Насильне вигнання людей зі свої домівок, їхнє ентапування до залізниці і завантаження у завчасно накопичені на залізницях Криму вагони для перевезення худоби, здійснювалось солдатами і офіцерами військ НКВД, котрі ставились до нещасних людей вкрай жорстоко. Насильства застосовувалось в однаковій формі до дітей, старих, вагітних жінок. В усіх свідченнях співпадає одне – крики і лаяння військових, плач дітей, удари прикладами немічних. Прикуті до ліжка тяжкохворі люди, яких не можна було транспортувати у відведений для виселення термін, підлягали знищенню.

свідчення очевидців:

Одна з потерпілих від сталінського режиму, Феріде Меджитова, що зберегла фото своєї сім’ї і вижила, свідчить:

«Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас – шестеро дітей, солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого з собою взяти. Голодні і роздягнені ми дісталися до Узбекистану, в колгосп «Назарбай». Дали нам маленький будиночок, в якому дах був на рівні з землею. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила три дні. Наступного дня зайшов сусід Абдулла ага і сповістив, що помер ще один брат. Мене і двох сестричок відвезли до лікарні… Через два дні я залишилася зовсім одна. Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту».

Таір Халілов свідчить:

«В нашому вагоні жінка з шестирічною дитиною загинули від того, що вночі на них зверху упали погано закріплені дошки від нар, де лежали люди. На одній із станцій два голодних підлітки украли пару пиріжків, їх схопили і забили на смерть. Нас не умертвляли в газових камерах, але придумали інший спосіб знищення: вагони для худоби при перевезенні, голод, хвороби, клопи і таргани, душевні муки, спецпоселення. Люди вмирали сім’ями».

Шевкет Байбуганов свідчить:

«Нас привезли в м. Ленінськ. Спека була 50 градусів. Місцеві жителі спочатку зустріли нас мирно, але дізналися від влади про причину нашого виселення і закидали нас камінням, кричали, що ми зрадники. В кімнаті 8кв.м. жили 13 чоловік. Спали на голій підлозі. Даху, вікон і дверей не було. Порушення комендантського режиму каралося висланням у Сибір на 20 років».

Фрагменти спогадів інших свідків депортації:

• «наша душа наполовину є, а наполовину - немає»;

• «товарні вагони, заповнені людьми, були тюрмою на колесах. Переселенці виснажені голодом і спрагою, вбиті відчаєм. Конвой зрідка відчиняв двері поїздів, щоб винести тіла померлих. Якщо зупинка була тривалішою, то люди могли щось приготувати поїсти. Два тижні дороги і знущань були лише початком багаторічних страждань кримськотатарського народу»:

• «вранці біля вагона замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є?... Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей – у вікно»;

• «люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип’ятити можливості не було, тому почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав»;

• «якщо хтось все ж зміг довезти свої «скарби» і пожитки до чужини, уціливши в поїздах смерті, втрачали все по прибутті».

•1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, знято адміністративний нагляд з кримських татар, але без права повернення на рідну землю і без компенсації втраченого майна.

•1967 р. – із татар знято старі звинувачення, дозволено покинути спец поселення для проживання «на всій території СРСР».

•1956 – 1967 рр. – в Криму проживало 15 кримських татар.

•1967 р. – всього 27 осіб.

•1977 р. – 8190 осіб. Процес повернення був дуже складним – через жорсткий паспортний контроль, прописку, повторне виселення, знесення будинків бульдозерами.

•1989 р. – період горбачовської «перебудови»; дії влади щодо кримських татар визнані незаконними і злочинними; хвиля переселенців на півострів досягла 34000 чол.

У 2013 році в незалежній Україні вийшов на екрани фільм «Хайтарма». Сюжетна лінія фільму відтворює життя льотчика-винищувача, двічі Героя Радянського Союзу Амет Хана Султана.

Він повернувся в Алупку у той час, коли проходила депортація кримських татар з півострова (1944р.). Вірні друзі допомогли Амет Хану залишитися живим. Він та його батьки не були виселені як колабораціоністи, але все ж покинули півострів. Це унікальний випадок помилування на тлі трагедії цілого кримськотатарського етносу.

Листопад 2014 року, кінофестиваль в Італії, м.Трієст. В номінації «Кращий повнометражний фільм» перемогла картина режисера Ахтема Сейтаблаєва «Хайтарма», що в перекладі означає «Повернення». В масових сценах знімалися півтора тисячі кримчан, зокрема, старші люди, які пережили депортацію особисто.

В останньому кадрові фільму діти тягнуться до світла і повітря під дірявим дахом теплушки. Цей епізод – яскраво відображає життєву силу духу кримськотатарського народу, що допомогли йому в нелюдських умовах узбецьких поселень дочекатися п-о-в-е-р-н-е-н-н-я.

15 травня 2016 році на Міжнародному музичному конкурсі «Євробачення» перемогу здобула Джамала - громадянка України, але кримська татарка за етнічним походженням. В своїй пісні співачка розповіла історію своєї бабусі Назил-Хан, що пережила жахіття депортації. Історія давня, але вона тісно пов’язана з сьогоденням. Адже як і багато років назад кримські татари змушені були покинути рідні домівки через анексію Росією Криму. Ті хто залишились - піддаються серйозним національним та релігійним утискам. Цією піснею Джамала ще раз нагадала світові про проблеми кримськотатарського народу. Пісня надзвичайно лірична і в той же час сповнена глибокого трагізму.

Не важливо, якою мовою ми розмовляємо, хто ми за національність, яку релігію сповідуємо – ми завжди повинні бути людьми. Адже від того якими будемо ми, залежить світ, в якому житимуть наші нащадки!

Підготувала бібліограф Публічної бібліотеки

ім. Г.С. Сковороди Лохвицької міської ради

Петрич О.О.