Позбавлені Батьківщини

2020-05-19

18 травня в Україні відзначили День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу.

11 травня 1944 постанова ДКО №5859 «Про кримських татар» була підписана Сталіним. За цим підписом розпочалася примусова депортація жителів Криму. Так, одним розчерком пера була вирішена доля цілого народу на наступні півстоліття.

Серед причин виселення влада СРСР називала дезертирство кримських татар із Червоної армії, співпрацю з нацистами та розправу над радянськими партизанами.

Під час депортації з території Криму було виселено всіх жителів. 183 000 кримських татар було депортовано в безлюдні землі Східної Азії. Під час депортації та в перші роки після неї 80 000 кримських татар загинуло. Такі дії було визнано геноцидом кримськотатарського народу.

Депортація жителів розпочалася рано-вранці 18 травня 1944 року. Насильне вигнання людей зі свої домівок, їхнє етапування до залізниці і завантаження у завчасно накопичені на залізницях Криму вагони для перевезення худоби, здійснювалось солдатами і офіцерами військ НКВД, котрі ставились до нещасних людей вкрай жорстоко. Насильства застосовувалось в однаковій формі до дітей, старих, вагітних жінок. В усіх свідченнях співпадає одне – крики і лаяння військових, плач дітей, удари прикладами немічних. Прикуті до ліжка тяжкохворі люди, яких не можна було транспортувати у відведений для виселення термін, підлягали знищенню.

У спецпоселеннях і без права повернутися до Криму татари перебували протягом другої половини 50-х, поки не настала доба хрущовської «відлиги». Щоправда, тоді уряд тільки пом'якшив умови життя.

Татари в 50-ті і 60-ті активно боролися за своє повернення, зокрема за допомогою демонстрацій. Деякі з них було розігнано силою. Проте зусилля не минули дарма, і поступово татарам удалося розширити свої права. При цьому заборона на повернення до Криму все ж діяла - до самого 1989 року.

В Україні депортація кримськотатарського народу визнана геноцидом.

У народу, який не знає свою історію, немає майбутнього, тому ми її повинні знати, повинні знати і пам’ятати наші нащадки”

Не важливо, якою мовою ми розмовляємо, хто ми за національність, яку релігію сповідуємо – ми завжди повинні бути людьми. Адже від того якими будемо ми, залежить світ, в якому житимуть наші нащадки!

Бібліограф Петрич О.О.