Жіночі історії війни

2020-05-08

Жінка і війна – несумісні. Жінка дає життя. Війна його забирає. Не жінки починають війни. Але потерпають від них нітрохи не менше за чоловіків.

«У війни не жіноче обличчя» – таку назву дала своїй художньо-документальній книзі, в якій виклала історії жінок, що воювали із нацизмом на фронті та вижили в нелюдських умовах війни, і за яку 2015 року отримала Нобелівську премію, білоруська письменниця з українським корінням Світлана Алексієвич.

У Радянській армії воювали близько мільйона жінок. Вони опанували всі військові спеціальності, з-поміж них і суто «чоловічі».

У «жіночої» війни свої барви, свої запахи, своє світло і свій простір почуттів. Свої слова. Там немає героїв і неймовірних подвигів, там просто є люди, які виконують нелюдську роботу. І страждають там не лише вони(люди), але й земля, і птахи, і дерева. Усі істоти, що живуть разом із нами на землі.»

Читати спогади медсестер, льотчиць, партизанок, зенітниць, стрілків, зв’язкових, кухарів, праль… неможливо без сліз. Війна, про яку пише Алексієвич, болить, адже її уявляєш у найменших деталях. Уявляєш зі слів цих жінок – бачиш єдину кульбабу, якою вони милувалися; ту сукню з бинтів у нареченої; перший поцілунок з мертвим; валізи цукерок; усмішки; кучері з шишок замість бігудів; фіалки, що були прив’язанні до багнета…

На самій страшній війні XX століття жінці прийшлося стати солдатом. Вона не тільки спасала, перев’язувала поранених, а стріляла зі «снайперки», бомбила, підривала мости, ходила в розвідку, брала « язика», жінка вбивала. Вона вбивала ворога, який прийшов в її дім, зазіхнув на її дітей. «Не жіноча ця доля – вбивати», - скаже одна із героїнь книги Світлани Алєксієвич «У війни не жіноче обличчя».

Утім були в Другій світовій війні й інші жінки, які кували Перемогу в тилу, страждали в окупації, берегли дітей, молилися за своїх чоловіків, тужили за рідними в німецькому краї, будучи остарбайтерами, – їхню молодість, їхнє життя та війна обпалила теж безжально й жорстоко…

То була велика жертва, задля великої ПЕРЕМОГИ.

Нині тема жінки на війні не видається новою. За останні шість років наша країна виховала нове покоління жінок – волонтерок, медпрацівниць, військових, які хоробро воюють, борються за життя в ООС часом дуже дорогою для себе ціною.

Настане день , коли закінчиться війна,

Коли замовкнуть стомлені гармати,

І на коліна упаде - ВОНА,

Красива Жінка, Воїн, Дочка, Мати !..

Незламна й сильна, чиста мов роса,

Ти не вклонялася ні кулям ні осколкам,

Хіба що, от ... посивіла коса,

Та, ще з’явились зморшки біля ока...

І вперше, не ховаючи очей,

Сльозою, душу вмиє зачерствілу,

Коли рука дитяча на плече

Так обережно ляже і несміло .

І стогін, мов обірвана струна

Зірветься з вуст, нестриманих, гарячих

- Хай буде проклята навіки, ця війна,

А хто її затіяв – ті тим паче !

- Моє маленьке сонечко, пробач !

Тебе ніколи більше не покину !...

Нестерпно душу рве дитячий плач ...

І чуть його, на всеньку Україну ...

З книгою «У війни не жіноче обличчя» Світлани Алексієвич, бажаючі можуть ознайомитися в читальному залі Лохвицької районної бібліотеки.

Бібліограф ЦБС Петрич О.О.