Схилилось зажурене жито, тамуючи біль в колосках

2018-11-28

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрати ідеалів, занепад культури, рідної мови.

Пекло, створене в Україні на початку 30-років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти. Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» - квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України — однієї з найродючіших країн світу.

Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда – прадіда? Вмирали у полі, на дорозі, під тином. Вмирали поодинці та сім’ями. Вмирали цілі села і славні козацькі роди. Голод забирав тих, хто заради шматка хліба не виривав окрайця з голодних дитячих ротів, не стежив, не доносив на брата, не вмів торгувати совістю.

23 листопада вшановуючи пам’ять безневинних жертв голодомору , в малому залі відділу культури та туризму Лохвицької РДА відбувся історичний метроном «Схилилось зажурене жито, тамуючи біль в колосках» з нагоди 85-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.

На заході були присутні перший заступник голови РДА Папірненко О.І., начальник відділу культури та туризму Лохвицької РДА Марченко С.М., представники державних установ та організацій міста, а також учні Лохвицької ЗОШ №2. Вони слухали розповіді бібліотечних працівників відділу обслуговування Л.Пономаренко та О.Сухоплєчевої про події тих часів, а також переглядали відео про голодомор та спогади свідків тих часів.

Бібліограф Петрич О.О. ознайомила присутніх з художніми творами , довідково – документальними виданнями ,з болючими спогадами та свідченнями людей, які пережили страшні часи 1933-1932 років .

Слухачі ,затамувавши подих, поринули в історію Полтавщини, слухаючи написані спогади про земляків Лохвицького району письменника Миколи Петренка із його книги »Сни про окраєць хліба» переживали долю «Марії» Уласа Самчука, співчували малому Андрійку з роману» Жовтий князь» Василя Барки. Нікого не залишило байдужим всенародне горе на нашій багатостраждальній землі.

Ось уже 85 роки щемить, тужить зранене серце, котиться пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері-України. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми єдині спадкоємці всього, що було.

«….. І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати-Україна, на велетенському хресті розіп'ята…»

/Files/images/2.JPG

/Files/images/1.JPG

/Files/images/3.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 298

Коментарi