ШЛЯХАМИ ПАМ’ЯТІ…

2018-09-12

(До 75- річчя визволення Лохвиччини від нациських загарбників)

Розметалися далі ясні та прозорі.

Гартувалися пера й багнети ,

Коли падали в небо розстріляні зорі,

Коли падали в землю юнаки і поети .

М. Петренко

Друга світова війна – найстрашніша в історії людства ХХ століття . Вона спопелила мільйони людей , особливо слов'ян. Одні з них загинули на полі бою, в концтаборах, померли від ран. Інші, особливо мирні жителі, стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі. Фашистські зондеркоманди, військ СС, поліцаї не тільки знищували міста і села а й беззахисних жінок, дітей, стариків, а юнаків і дівчат насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини, Австрії та інших країн.

На Полтавщині чорний смерч війни пронісся двічі: в серпні – жовтні 1941року, коли фашистські війська вторглися на територію областіі, долаючи опір армій Південно- Західного фронту під командуванням генерал - полковника Героя Радянського Союзу М.П. Кирпоноса просувались на схід, знищуючи все живе на своєму шляху . А вдруге – в серпні – вересні 1943року, коли після поразки під Сталінградом , а особливо на Курській дузі. Пошарпані і вже не такі спесиві гітлерівські вояки, огризаючись, прямували до Дніпра, безжалісно знищуючи все на своєму шляху, в тому числі й найцінніший скарб України- її людей.

Тож ступивши кованими чобітьми на українську землю , з перших же днів окупанти почали наводити «новий порядок», що вилився в небачений злочинний терор проти україського народу, в справжній геноцид . На Україні окупанти не тільки «мали право», а й були зобов'язані проявляти жортокість . У пам'ятці німецького солдата говорилося «У тебе не має серця і нервів, на війні вони не потрібні. Знищуй в собі жаль і співчуття, не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчина чи хлопчик. Убиваючи, тим самим рятуєш себе від загибелі , забеспечивши майбутнє своїй сім'ї і прославившись у віках».

Тож німецька окупаційна влада всіх чинів і рангів діяла згідно настанов і вказівок вищого командування. Проявляючи неймовірну жортстокість, без жалю знищуючи все і всіх навкруги, влаштовуючи небачені звірства при тому вважаючи себе «вищою расою».

Геноцид на Полтавщині продовжувався протягом всієї окупації . Наше місто теж зазнало страшного кровопролиття.

У нашомі місті , де проживало чимало єврейських сімей, було створено гетто, куди їх зігнали і тримали без їжі , води , не говорячи вже про забезпечення хворих медикаментами . Усі вони були приречені на вимирання.

А 12 травня 1942 року, на високому косогорі , на околиці Лохвиці, на Благодарівці за один день було розстріляно 287 чоловік.Це офіційно. А неофіційно – їх було більше 300. Наймолодшому -немовляті виповнилося лише 11 місяців .

В нашому краї вже на початку жовтня 1941 року почалася розправа над тими , хто викликав підозру. Особливо це стосувалося громадян, які надавали притулок оточенцям чи допомагали їм шматком хліба, одягом , показували , як безпечніше вибратись з оточення . За все це була єдина кара – розстріл.

Але люди не зважаючи на страх смерті боролися , некорилися, захищали як могли кожний метр рідної землі , окроплений кров'ю невинних людей . Піднявся весь народ на боротьбу з загарбниками. Горіла, стогнала Україна, але не скорилась. В рядах месників, захисників Вітчизни були і жителі Лохвиччини .

Загалом же, 15540 жителів Лохвицького краю билися в боях, 7757 лохвичан загинули в тій боротьбі. Більше 8 тисяч жителів за подвиги перед Батьківщиною були нагороджені орденами і медалями, 14 із них було присвоєно звання Героя Радянського Союзу – С.Ф.Севастьянов, В.О.Бондаренко, М.Д. Дронов, П.І.Єрмак, І.К.Лета, М.Ю.Матвієнко, О.О.Мироненко, І.Г.Романенко, Г.М.Сердюк, Д.П. Шингирій, В.П. Шульга, Є.І.Усенко. Пишаємось ми , тим що на нашій землі народився відважний герой-підводник Олександр Маринеско, якого сам Адольф Гітлер називав «ворогом № 1».

За роки окупації району (1941 – 1943 рр.) нацисти вивезли на каторгу до Німеччини 3745 хлопців і дівчат з Лохвицького краю, 668 лохвичан загинули в гестапо.

Активну боротьбу з німецькими окупантами проводили партизани та підпільники, що діяли на території району. Було організовано 13 підпільних груп, що об’єднували понад 300 чоловік. Найбільшим партизанським об’єднанням був загін «Сокіл» під командуванням Є.Х. Соколовського та А.С. Ярового. Цей загін діяв на території кількох районів Полтавської та Чернігівської областей. За час свого існування партизанське з'єднання знищило ряд комендатур, сільських управ, поліцейських і жандармських дільниць, сотні автомашин, десятки мостів, сотні гітлерівців. У вересні 1943 року партизани з'єднання «Сокіл» разом із частинами Червоної Армії визволяли Полтавщину від окупантів.

Два роки окупації, два роки страху , два роки боротьби, два роки крові, смерті, сльоз , втрат рідних і близьких, два роки надій на визволення…

І ось такий жаданий день 13 вересень 1943 року визволення нашого рідного міста настав. Лохвицю звільнили війська 309-ї стрілецької девізії під командуванням Д.Ф.Дрьоміна, що входила до складу 40-ї армії Воронезького фронту, яким командував генерал М.Ф.Ватутін. Ворог легко не здавався , з втратою нашого міста нацисти не могли змиритися , тому 13, 14 вересня піддали його масовим нальотам авіації. За визволення нашого місто та району точилися кровопролитні бої. Бійці нашої армії мужньо та героїчно крок за кроком відтісняли ворога з рідної землі . Багато людей полягло в боях за звільнення лохвицького краю від ненависного ворога.

Їхні братські могили свято шанують нащадки .

…Меморіали , обеліски, квіти на могилах загиблих…Це портібно не мертвим, це потрібно нам, живим, щоб не зачерствіли наші душі, щоб у них завжди горів незримий вогонь вдячності предкам.

Вічна слава тим, хто поліг у жорстоких боях, у гітлерівських таборах, пішов з життя від ран, хвороб, голоду і нестатків. Доземний уклін і безмежна вдячність героям, які перемогли нацизм.

Бібліограф районної бібліотеки ім. Г.С. Сковороди

Петрич О.О.

Кiлькiсть переглядiв: 259

Коментарi